Іцик Манґер
(псевдонім, справжнє прізвище Ізідор Гельфер)
30.5.1901, Чернівці 21.2.1969, Ґедера, Ізраїль
ввійшов в історію літератури як "принц єврейської балади". Народився в 1901 р. в Чернівцях у родині кравця, рано відкрив для себе джерела єврейського фольклору й містики хасидизму, які згодом зробив неодмінним складником своїх поезій. Навчався у єврейській початковій школі та німецькій гімназії в Чернівцях, однак аж ніяк не був надто старанним учнем.
Вже в гімназії почав писати вірші (за власним зізнанням, спершу німецькою мовою), а тому розглядав свої шкільні обов'язки лише як щось таке, що відволікає його від його поетичного покликання. Його взірцем був Франсуа Війон цей неспокійний дух пізнього середньовіччя. Невдовзі непокірливого учня за його витівки вигнали з гімназії, після чого він працював у невеличкій кравецькій майстерні батька разом зі своїм братом Ноте. За зовнішніми вимірами своєї біографії не більше, ніж "утеклий кравчик", він був як людина й поет надзвичайно оригінальною особистістю. Бродяга й пияк, який ніколи не міг бути довго прив'язаним до одного місця і буквально "жив " у корчмах і шинках, Манґер здобув собі наполегливим читанням завидні знання у різних галузях і вражав ними своїх читачів і слухачів.
Початок літературної кар'єри Манґера припадає на 20ті роки минулого століття. В 1921 р. він дебютував в одній з бухарестських єврейських газет на їдиші своїм першим віршем, в 1929 р. у Варшаві вийшла його перша збірка "Штерн ойфм дах" ("Зорі на даху"), яка зробила його ім'я широко знаним у колах східноєвропейського єврейства. В цей час він оселяється у Варшаві, де працює кореспондентом румунських газет („Lumea", „Peporter"), проте час від часу повертається до Бухареста й Чернівців. Незадовго до початку Другої світової війни йому ще вдається вчасно втекти з Польщі до Парижа, а згодом до Лондона, де він зміг пережити Голокост. Його батько і брат були тим часом замордовані нацистами. В 1951 р. він емігрував до США, оселився у НьюЙорку й жив там, напівзабутий, дуже тихо й скромно.
Улюбленим поетичним жанром Манера була балада літературна форма, яку особливо плекали романтики. Подібно до великих романтичних взірців, у Манґера також зринають фантастичні й містичні моменти, де правлять природні стихії й первісні духи. Глибокі сліди залишили в його творчості також такі жанри, як бенкельзанґ і морітат. Збірки балад і пісень Манґера міжвоєнного часу "Ламтем ін вінт" ("Ліхтарі на вітрі", 1933), "Хумешлідер" ("Біблійні пісні", 1935), "Меґіллелідер" ("Пісні на Пурім", 1936), як і його повоєнні книги "Демерунґ ін шпіґель" ("Смеркання у люстерку"), "Штерне ін штауб" ("Зорі в пилюці") зробили його одним з найпопулярніших єврейських поетів, що писали на їдиші. Його вірші були перекладені багатьма мовами. До його 50річчя у НьюЙорку з'явилося у світ ювілейне зібрання його поезій обсягом понад 500 сторінок. під назвою "Лід ун баладе" (Пісні й балади"). Серед драматичних творів Манґера можна назвати насамперед його переробки п'єс засновника їдишистського театру Авраама Ґольдфадена "Ді кішуфмахерін" ("Чаклунка") і "Ді драй гоцмахс" ("Три блазні", обидві 1936). Мюзикл Дова Зельцера, який виник на основі його "Пісень на Пурим", захоплено був сприйнятий публікою в США та Ізраїлі. Найбільшим успіхом Манґера став його "шахрайський" роман "Дос бух фун ґан еден" ("Книга про рай", 1960), яка в німецькому перекладі Зальці Ландман користувалася надзвичайною популярністю і тривалий час значилася в списку бестселерів німецької книготоргівлі. Власне, цей роман повинен був становити лише першу частину трилогії, інші частини якої Манґер хотів назвати "Книга про землю" і "Книга про примарний світ". Однак цей план йому вже не вдалося реалізувати. В 1967 р. письменника спіткав апоплексичний удар, від якого він уже не зміг оправитись. Друзі перевезли його в санаторій до Ґедери, де він помер 21 лютого 1969 р. Його похорон перетворився на національну маніфестацію. "Блискучіше ще ніколи не ховали жодного бродягу", напише згодом його друг чернівецьких часів, поет Альфред Кіттнер. В 2004 р. Ефрат ҐальЕд упорядкувала й видала у видавництві "Зуркамп" найповніше їдишнімецьке зібрання його балад під назвою „Dunkelgold" ("Темне золото").
