Ґрегор фон Реццорі (Реццорі д'Ареццо)

13.5.1914, Чернівці - 23.4.1998, Донніні, біля Флоренції, Італія

народився в сім'ї архітектора й художника буковинського релігійного фонду, радника консисторії Гуґо фон Реццорі. Отримав домашнє виховання, згодом навчався в гімназіях Кронштадта (нині Брашов, Румунія), Фюрстенвальда (Австрія), Відня. Був художникомкарикатуристом у Бухаресті, студіював гірничу справу в австрійському Леобені, малярство, архітектуру й медицину у Відні. З 1938 р. жив з румунським паспортом у Берліні, де почав писати для ілюстрованих журналів і опублікував свої перші романи „Flamme, die sich verzehrt" ("Полум'я, що пожирає себе", 1939), „Rombachs einsame Jahre" ("Самотні літа Ромбаха", 1942,) „Rose Manzani" ("Роза Манцані", 1944). Після війни працював на радіо в Гамбурзі, писав репортажі та сценарії, знімався в кіно. З 1960 р. письменник оселяється в Італії (Тоскана). Чотири десятиліття Реццорі був людиною без громадянства, в 1985 р. прийняв австрійське підданство.

Перший значний успіх прийшов до письменника з появою його книги „Maghrebinische Geschichten" ("Магрібінські історії", 1953) зібрання дотепних жартів та небилиць ПівденноСхідної Європи, "Декамерона ХХ ст.", дія якого розгортається в умовній країні Магрібінії, котра символізує гротесковий світ габсбурзькобалканської дійсності, в тому числі й міжвоєнної Буковини, що втілено як в загальній духовній атмосфері, так і в конкретних реаліях твору (оповіді про "садаґурського вундеррабі" тощо). Величезна популярність цієї книги й сьогодні затьмарює собою всі наступні твори письменника. Сатиричний роман „Odipus siegt bei Stalingrad" ("Едіп перемагає під Сталінградом", 1954) відтворює життя берлінського бомонду напередодні Другої світової війни. Це була та соціальна сфера, яку письменник мав змогу спостерігати в столиці німецького рейху, коли в кінці 30х років був завзятим відвідувачем світських салонів. Автор не шкодує тут густих, соковитих барв, яскраво показуючи розбещеність, снобізм і внутрішню спустошеність прусської аристократії, яка прагне якомога швидше "поріднитися" з генеральською кастою та "гарматними королями", щоб не проґавити при новому поділі світу своєї ласої частки. До магрібінської реальності автор знову повертається в одному з найкращих своїх романів „Ein Hermelin in Tschernopol" ("Горностай з Чернополя", 1958, західноберлінська премія Теодора Фонтане) історії новітнього Дон Кіхота, гусарського майора Тільді, який стає жертвою свого гіпертрофованого почуття честі, прищепленого йому ще в габсбурзьку епоху ("Горностай вмирає, коли заплямована його шерсть"). За цей меланхолійний, віртуозний твір критика порівнювала Реццорі з М.Прустом, Т.Манном, Й.Ротом. В 60ті рр. з'являються сатиричні великосвітські книги: „Männerfibel" ("Азбука для чоловіків", 1961), чотиритомний „Idiotenfuhrer durch die deutsche Gesellschaft" ("Ідіотський путівник по німецькому суспільству", 1962 65), щоденник фільму „Viva Maria" (під назвою „Die Toten auf ihre Platze!" "Мертві на свої місця!", 1966) та різного роду містифікаційні продовження "магрібінської" серії: „Bogdan im Knablauchwald" ("Богдан у Часниковому лісі", 1962), „1001 Jahr Maghrebinien" ("1001 рік Магрібінії", 1967), „Neue maghrebinische Geschichten" ("Нові магрібінські історії", 1972) тощо. В останніх знову бурхливо вирує нестримна стихія "балканізму".

Болісні психологічні злами, рефлексії розчарованого європейського інтелігента, який поступово усвідомлює свою відповідальність за долю світу відтворює роман „Der Tod meines Bruders Abel" ("Смерть мого брата Авеля", 1976). Провокуюча за своєю назвою книга „Memoiren eines Antisemiten" ("Мемуари антисеміта", 1979) полемізує з глибоко вкоріненими у свідомості сучасників стереотипами у ставленні до євреїв і розкриває причини, які породжують антисемітизм. А в найпоетичнішому творі письменника під назвою „Blumen im Schnee" ("Квіти в снігу", 1989) "портретних замальовках до автобіографії, якої я ніколи не напишу", ще раз зринають меланхолійні картини дитинства, проведеного на Буковині. Тут любовно змальовано образи няньки гуцулки Кассандри, батька, матері, сестри, гувернантки Штраусерль. Своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху стали засновані на біографічному матеріалі книги „Greisengemurmel" ("Старече бурчання", 1994) та „Mir auf der Spur" ("Моїми слідами", 1997), які демонструють нову, "модерністську" манеру оповіді письменника. Українською мовою перекладено книгу Реццорі "Магрібінські історії" (Чернівці, 1997).

Петро Рихло